Phellinus igniarius, Трутовик несправжній

Phellinus igniarius (L.) Quél., 1886 Трутовик несправжній
 
Відділ: Базидіомікотові гриби (Basidiomycota)
Клас: Агарикоміцети (Agaricomycetes)
Порядок: Гіменохетальні (Hymenochaetales)
Сім’я: Гіменохетові (Hymenochaetaceae)
Рід: Фелін (Phellinus)
Повна назва: Phellinus igniarius (L.) Quél., 1886

Неїстівний

    Синоніми і застарілі назви

  • Polyporites igniarius (L.) Heer
  • Boletus igniarius L., 1753
  • Polyporus igniarius (L.) Fr., 1821
  • Fomes igniarius (L.) Fr., 1849
  • Placodes igniarius (L.) Quél., 1886
  • Ochroporus igniarius (L.) J. Schröt., 1888
  • Mucronoporus igniarius (L.) Ellis & Everh., 1889
  • Scindalma igniarium (L.) Kuntze, 1898
  • Pyropolyporus igniarius (L.) Murrill, 1903
  • Boletus fulvus Willd., 1787
  • Boletus obtusus Pers., 1799
  • Boletus strigosus Schultz, 1806
  • Polyporus ungulatus Secr., 1833
  • Polyporus hyperboreus Berk., 1841
  • Polyporus nigricans f. trivialis Fr., 1874
  • Trametes inaequalis P. Karst., 1890
  • Fomes borealis Lloyd, 1915
  • Polyporus laccatus Velen., 1922
  • Polyporus foeniculaceus Velen., 1922
  • Fomes livescens Speg., 1924

    Опис

Плодові тіла багаторічні, мають вигляд сидячих бічних шапок.

Шапки діаметром до 25 см, товщиною до 12 см, сидячі, спочатку жовноподібніі, пізніше копитоподібні, іноді плоскі або розпростерті. Поверхня шапок концентрично-борозниста, покрита тонкою кіркою, матова, нерівна, спочатку рудувата або коричнювата, з сіруватим нальотом, пізніше сіро-чорна, чорно-бура, потріскана. Край тупий або слабо притуплений, пухнатий, іржавий, коричнево-іржавий, сірий.

Гіменофор трубчастий. Поверхня гіменофору іржаво-коричнева, сіра. Трубочки шаруваті, щорічно рівномірно приростають до 6 мм, рудо-бурі, іржаво-бурі, з часом обростають білою тканиною.  Пори діаметром 0,1 – 0,2 мм, округлі, з притупленими, іржаво-коричневими або каштановими, в молодому віці покритими сіруватим нальотом краями, щільністю 3 – 6 на 1 мм.

Споровий порошок жовтуватий. Спори 4,5-6(6,5) * 4-5,5(6) мкм, округлої форми, біля основи злегка відтягнуті, майже безбарвні, з однією каплею масла.

Тканина дерев’яниста, дуже тверда, рудувато-бура, каштаново-бура, з ледь помітними смугами на розрізі.

Неїстівний гриб.


    Середовище і розповсюдження

Росте переважно на живих стовбурах верби, берези, рідше на стовбурах вільхи, бука, ясена. Спричиняє інтенсивну жовтувату гниль деревини, призводить до загибелі дерев.

Розповсюджений по всій території України.


    Форми

  • Трутовик несправжній форма вільхова (Phellinus igniarius f. alni (Bondartsev) Cetto), – відрізняється ширшим краєм, росте на вільхах;
  • Трутовик несправжній форма березова (Phellinus igniarius f. betulae Bond.), – росте на березах;
  • Трутовик несправжній форма горіхова (Phellinus igniarius f. juglandis Bond.), – росте на горіхах;
  • Трутовик несправжній форма вербова (Phellinus igniarius f. salicis Bond.), – росте на вербах;
  • Трутовик несправжній форма горобинова (Phellinus igniarius f. sorbi Bond.), – росте на горобині.


    Галерея

Phellinus igniarius (L.) Quél., 1886 Phellinus igniarius (L.) Quél., 1886 Phellinus igniarius (L.) Quél., 1886
Phellinus igniarius (L.) Quél., 1886 Phellinus igniarius (L.) Quél., 1886 Phellinus igniarius (L.) Quél., 1886
Phellinus igniarius (L.) Quél., 1886 Phellinus igniarius (L.) Quél., 1886 Phellinus igniarius (L.) Quél., 1886

Автор фото: В. Шульга


    Схожі види

  1. Трутовик несправжній чорнуватий  (Phellinus nigricans), має вузький край, чорнішу, вузько борознисту поверхню, та росте переважно на березах та грабах.
  2. Трутовик несправжній осиковий  (Phellinus tremulae),  має менші за шириною та більші за товщиною плодові тіла, менш розпростерті, та росте перважно на осиках та тополях.

    Література

  • Зерова М. Я. Визначник грибів України / М. Я. Зерова, Г. Г.  Радзієвський, С. В. Шевченко // Базидіоміцети. – Т. 5, кн. 1. – К. : Наук. думка, 1972. – с. 166.
  • Бондарцев А. С. Трутовые грибы европейской части СССР и Кавказа. — М. – Л.: Издательство Академии наук СССР, 1953. — 1106 с. — С. 349.
  • Миллер В. В., Вакин А. Т. (ред.) Пороки древесины. Альбом. — М. – Л.: Каталогиздат НКТП СССР, 1938. — 183 с. — С. 49–54.
  • Breitenbach J, Kränzlin F. Fungi of Switzerland. A contribution to the knowledge of the fungal flora of Switzerland. Vol 2. Heterobasidiomycetes, Aphyllophorales, Gasteromycetes. — Lucerne: Verlag Mykologia, 1986. — 412 p. — P. 260.
  • Tomšovský M., Vampola P., Sedlák P., Byrtusová Z., Jankovský L. Delimitation of central and northern European species of the Phellinus igniarius group (Basidiomycota, Hymenochaetales) based on analysis of ITS and translation elongation factor 1 alpha DNA sequences. // Mycological Progress. — 2010. — V. 9 (3). — P. 431–445.
  • Zhou L.-W., Vlasák J., Qin W.-M., Dai Y.-C. Global diversity and phylogeny of the Phellinus igniarius complex (Hymenochaetales, Basidiomycota) with the description of five new species. // Mycologia. — 2016. — V. 108 (1). — P. 192–204.
  • Blanchette R. A. Fungus ashes and tobacco: The use of Phellinus igniarius by the indigenous people of North America. // Mycologist. — 2001. — V. 15 (1). — P. 4–9.
  • Blanchette R. A., Renner C. C., Held B. W., Enoch C., Angstman S. The current use of Phellinus igniarius by the Eskimos of Western Alaska. // Mycologist. — 2002 . — V. 16 (4). — P. 142–145.