Leucoagaricus pilatianus
Синоніми і застарілі назви
- Lepiota pilatiana Demoulin, 1966
- Leucocoprinus pilatianus (Demoulin) M.M. Moser, 1967
- Leucocoprinus badhamii var. pilatianus (Demoulin) Krieglst., 1991
- Lepiota rubens Kühner & Maire, 1937
- Leucoagaricus salmoneophyllus Bon & Guinb., 1993
Опис
Шапка діаметром 3 – 9 см, спочатку напівсферична, з підвернутим краєм, пізніше випукло-розпростерта, без бугорка або з низьким слабо вираженим бугорком посередині, з тонким, розпростертим, радіально-борознистим, часто потрісканим краєм. Поверхня шапки клейкувата, світло-коричнево-червонувата, темніша в центрі, покрита притисненими, дрібними, повстисто-бархатистими лусочками, що утворилися від розриву шкірки, між якими видніється біла м’якоть.
Гіменофор пластинчастий. Пластинки густі, тонкі, вільні, з коларіумом, спочатку білуваті або світло-кремові, при підсиханні світло-рожеві, в місцях дотику набувають коричнево-червонуватого забарвлення.
Споровий порошок білуватий. Спори 5,5-7,5 * 3-4,5 мкм, яйцевидно-еліпсовидної або мигдалевидної форми, з гладкою поверхнею, з однією каплею, неамілоїдні, безбарвні.
Ніжка висотою 4 – 12 см, діаметром 0,4 – 1,8 см, циліндрична, злегка потовщується донизу, з невеликим бульбоподібним потовщенням біля основи, рівна або зігнута, спочатку суцільна, пізніше трішки порожниста, з кільцем, суха, гладка, шовковиста, блискуча, спочатку біла, пізніше світло-коричнювата, з червонуватим відтінком, нижче кільця дрібно-повстиста, в місцях дотику рожевіє. Кільце просте, широке, лійковидне, стійке, білувате, розташоване в середній частині ніжки.
М’якоть білувата, на зрізі набуває рожевувато-коричнюватого забарвлення, особливо в ніжці, без смаку або злегка гіркувата на смак, з слабким приємним запахом.
Неїстівний гриб.
Середовище і розповсюдження
Росте з липня до жовтня, в лісопосадках, в парках, в акацієвих насадженнях, серед трави, на ґрунті, поодинці та групами, рідко.
Рідкісний вид. Зустрічається на Закарпатті.
Література
- Вассер С. П. Флора грибов Украины. Агариковые грибы / отв. ред. И. А. Дудка. — К.: «Наукова думка», 1980. — с. 279 – 280