Lepiota helveola

Lepiota helveola Лепіота отруйна
 (Лепіота цегляно-червона)
Відділ: Базидіомікотові (Basidiomycota)
Клас: Агарикоміцети (Agaricomycetes)
Порядок: Агарикальні (Agaricales)
Сім’я: Печерицеві (Agaricaceae)
Рід: Лепіота (Lepiota)
Повна назва: Lepiota helveola Bres., 1882

Смертельно отруйний

    Опис   

Шапка діаметром 1,5 – 5 см, спочатку напівсферична, з підвернутим краєм, пізніше випукло-розпростерта або плоско-розпростерта, з бугорком посередині, з розпростертим, хвилястим, часто потрісканим краєм. Поверхня шапки тонковолокниста, брудно-сірувато-рожевувата, червонувато-коричнева, цегляно-сіро-червона, охряно-коричнева, червоно-коричнювата, покрита дрібними темними лусочками, між якими видніється біла м’якоть.

Гіменофор пластинчастий. Пластинки густі, тонкі, вільні, спочатку білі, пізніше білувато-жовтуваті.

Споровий порошок білий. Спори 7-8 * 3,5-4,5 мкм, еліпсовидної або овальної форми, з гладкою поверхнею, безбарвні.

Ніжка висотою 2 – 5 см, діаметром 0,3 – 1,0 см, циліндрична, злегка потовщена до основи, порожниста, з швидко зникаючим, кільцем, того ж кольору, що й поверхня шапки, або світліша, вище кільця гола, нижче кільця, з пластівчасто-лускатим нальотом. Кільце вузьке, пластівчасте, вгорі білувате, внизу того ж кольору, що й поверхня шапки, швидко зникаюче, розташоване в верхній частині ніжки.

М’якоть біла, на зрізі червоніє під шкіркою, в центрі кольору не змінює, без вираженого запаху.

Смертельно отруйний гриб.


    Середовище і розповсюдження

Росте з липня до жовтня, в в садах та парках, на лісових галявинах, на узліссях, на узбіччях, на відкритих трав’янистих ділянках, поодинці та групами, рідко.

Зустрічається в Лівобережному Лісостепу, в Правобережному Злаково-Лучному Степу та в Лівобережному Злаково-Лучному Степу.


    Література

  • Зерова М. Я. Визначник грибів України / М. Я. Зерова, П. Є. Сосін, Г. Л. Роженко // Базидіоміцети. – Т. 5, кн. 2. – К. : Наук. думка, 1979. – с. 281
  • Вассер С. П. Флора грибов Украины. Агариковые грибы / отв. ред. И. А. Дудка. — К.: «Наукова думка», 1980. — с. 258